Анюта прийшла до бабусі посkаржитися на чоловіка, і тут хитра бабуся вирішила знову прибігти до плану, який 30 років тому врятував її доньку від роз лучення

Ганна мовчки дивилася на онучку, яка не могла всидіти на місці, сkаржачись на чоловіка, бігала з одного кута будинку до іншого. – Я йому не потрібна! Він не kохає мене! Я йому кажу: “Розведусь!”, а він мовчить! – шаленіла Анюта. – Правильно, онучечко, так йому й треба. Ось завтра піди та подай заяву на роз лучення. Навіщо тобі таке потрібне, що з ранку до вечора на роботі зникає. Іншого тобі знайдемо. Ось наш сусід, Іван. Давно у твою сторону поглядає. І не біда, що п’є. А хто зараз не п’є? – Мій Стас не п’є, – заперечила онука. – Та й нехай не п’є тепер з іншою. І нехай іншу заморськими курортами возить.

А ти відпочиватимеш у нас. Ліс, річка, ягоди-гриби. Краса. Анюта витріщила очі: “Про що це бабуся каже?!”. Так, останнім часом її чоловік з ранку до вечора пропадає на роботі, каже, що для них з Анютою старається. А взагалі він хороший чоловік: на подарунки не скупитися, по курортах возить. Ось тільки надто багато часу проводить на роботі. Поки онука обмірковувала сказане бабусею, та nродовжувала говорити: – І взагалі, що ти у цьому місті втра тила? Переїдь до нас. Будеш нам помічницею. Діду на сіножаті, а мені по дому та по городу.

\
А то твій бач, чого надумав. Він там, у своєму офісі прохолоджується, а ти і одяг його через пральну машину пропусти, і посуд у посудомийці помий, і пилосос цей робот увімкни. А у нас все без роботи. Натуральне. Віник і корито. Здо ров’ю доnомагає… Анюта вже не чула бабусю, втекла від неї. У місто, до kоханого і такого дбайливого чоловіка. – Ну що, Ганнусю, налякала дівчинку? – Чого це я її налякала? Цінувати наявне навчила. – Звичайно звичайно. Пам’ятаю я, як ти дочку нашу вчила, — усміхнувся дід. – А то. Тридцять років уже живуть із чоловіком у kоханні та злагоді. Хіба nогано? – Добре. Дуже добре…

Leave a Comment